"Віддавай-но землю Алясочку". Як і чому Росія продала Штатам Аляску, на якій зустрінуться Трамп та Путін
Популярна в 1990-і роки пісня групи "Любе" "Не валяй дурня, Америка" з'явилася не просто так: вона відображає поширену досі в Росії думку, що країна дарма віддала американцям півострів. Воно накладається на відомий міф про те, що Росія не продала його Америці, а передала в оренду на 99 років і настав час повертати його назад.
Черговий привід поговорити про це мимоволі дав учора президент США Дональд Трамп, коли під час промови про свою поїздку на зустріч із Володимиром Путіним раптом заявив, що поїде до Росії. Правда, він незабаром видужав і дав зрозуміти, що це застереження. Проте публікації про повернення Аляски до рідної гавані заполонили російські соцмережі.
Але реальна історія, звісно, далека від міфу.
Аляска перебувала під контролем Російської імперії трохи більше століття. Хоча першим відомим в історії російським, що побував на ній, був мореплавець Семен Дежнєв ще в 1648, початок її освоєння затрималося на ціле століття - до 1745 року, коли туди прибула перша група російських купців. Вона займалася не розробкою надр, а мисливськими промислами та обміном товарів із місцевим населенням – алеутами.
Так що ще через сто років – до середини XIX століття – Аляска все ще залишалася малообжитою землею. Там, звичайно, з'явилися поселення і навіть своя столиця Ново-Архангельськ, але їх лише з натяжкою можна назвати російськими: коли 1867-го, перед передачею території Америці, там провели перепис населення, то власне росіян було менше однієї тисячі на 500 тисяч алеутів.
У принципі, нічого критичного в цьому немає: Аляска була далеко не єдиною слабо освоєною російською територією. Але всі інші території перебували у Євразії, і лише ця – в Америці.
Це не становило великої проблеми, поки Росія з часів перемоги над Наполеоном вважалася однією з найпотужніших імперій світу, якій ніхто не наважувався загрожувати. Але потім трапилася Кримська війна 1853-1856 років, у якій ворогами Росії виявилися майже всі провідні європейські держави, насамперед Франція та Великобританія, а союзників у неї практично не було. Тоді вперше постало питання про те, що Аляску нічим захистити у разі навіть невеликого британського вторгнення з канадських провінцій. І, відповідно, вперше виникла ідея її продажу – природно, не ворожим британцям, а дружнім тоді американцям. Прихильники цієї угоди виходили з того, що з Аляською існують лише два варіанти: її продадуть США або її безкоштовно забере Британія.
Першим у 1853 році ідею продажу висловив генерал-губернатор Східного Сибіру Микола Муравйов-Амурський, а вже через рік держсекретар США Вільям Мерсі зробив запит із цього приводу російському послу у Вашингтоні.
Але, повторимося, йшла Кримська війна, під час якої помер російський імператор Микола I, і все це не дозволяло дати хід проекту продажу Аляски. Лише 1857-го його знову почали вивчати в Санкт-Петербурзі, але до реалізації знову справа не дійшла – тепер через Громадянську війну в США, яка тривала з 1861 по 1865 рік.
Тож у результаті ідею реанімували лише 1866 року, зате відразу дуже активно. Ініціатором стала російська влада: 16 (28) грудня відбулася нарада за участю імператора Олександра II, на якій затвердили пропозицію.
У березні 1867 року посол у Вашингтоні барон Едуард Стекль зробив держсекретарю США Вільяму Сьюарду офіційну пропозицію щодо купівлі півострова. На відміну від попереднього етапу, тепер події розвивалися швидко: за два тижні Стекль і Сьюард зійшлися на сумі 7,2 млн. доларів золотом (за нинішніми часами, виходячи з цін на золото, це 1,15 мільярда доларів), проект угоди схвалив президент Штатів і російський імператор дав добро на її підписання. Яке відбулося 30 березня 1867 року у Вашингтоні.
Далі з боку Санкт-Петербурга питань не було: там угоду затвердив Олександр ІІ. А ось у конгресі США виникли складнощі, оскільки одні парламентарі обурилися тим, що договір фактично підписали за їхньою спиною, а інші вважали, що платити величезну на ті часи суму не під силу країні, яка ще відновлювалася після Громадянської війни.
Але в результаті сенат та палата представників дали необхідну більшість голосів.
18 жовтня 1867 року російська влада офіційно передала територію американським. Через півстоліття цей день почали відзначати як День Аляски.
Росія левову частку отриманих коштів витратила для придбання устаткування залізниць, які у ті часи були основним локомотивом промислового розвитку.
Ця угода породила чимало легенд. Головна з них – про незліченні золоті поклади на Алясці. Золото там справді було, хоча його родовища було знайдено переважно вже після продажу території Росією. Проте в Америці досі висловлюють думку, що купівля Аляски так і не окупила витрачених державою коштів, оскільки вартість управління новими територіями та пільги компаніям, які розробляють природні ресурси Аляски, перевищують усі доходи.
Так, дослідник з Айови Девід Баркер, проаналізувавши витрати і доходи Аляски за 1867–2007 роки, дійшов висновку, що за штат слід було заплатити набагато менше, ніж 7,2 млн. доларів золотом. За його версією, Росія мала ще й доплатити американцям. Протягом 140 років після угоди Аляска принесла новим власникам втрати у розмірі 13,4 млн. доларів (при перерахунку на ціни 1867 р.). Витрати освоєння території регулярно перевищували доходи. Прибутковим штат виявився лише у 1976-1984 роках, поки зростали ціни на нафту, яку також виявили на Алясці.
Єдиний безперечний виграш США – геополітичний. Адже важко уявити, як розвивалася б світова історія, якби Радянський Союз мав у розпал холодної війни такий плацдарм на американському континенті.
Втім, 1867 року ситуація була зовсім інша. У ті часи в Росії складалися дуже добрі відносини зі США: інтереси двох країн майже не перетиналися, проте геополітичні противники були загальними. Насамперед - Британія.
